Леся Українка, Ліна Костенко Космічна казка

Ви щасливі, пречистії зорі,
ваші промені – ваша розмова;
якби я ваші промені мала,
я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначе з кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.

Леся Українка

А ось цей вірш справжня скарбниця легенд та назв.

      Космічна казка*
Багато зір на небі сяють,
Неначе вогники ясні
І враження про світ зростають
Коли поглянеш уночі.
Яскравий місяць, мов господар,
За зорями все наглядає.
І трудиться, як вся природа –
Проміння сонця відбиває.
Зоря полярна, ніби з казки,
Живе в ведмедика в хвості,
Туманність Андромеди ясна
Запрошує в чужі світи.
Ось зірка швидко пролетіла –
Бажання здійсниться чиєсь…
Наступна мить – вона згоріла,
Неначе в небі зникла десь.

Той світ, на перший погляд,- хаос,
Феєрія небесних тіл,
Потужний вихор зір. Так здалось…
Фантазія усіх світів.
Та ні! Ти подивися краще!
Тут скрізь гармонія одна!
Створити щось казкове – тяжче…
Ніхто не знає світ до дна.
Kristi M

Ще одина дуже гарна поетична розповідь львівянки із не менш романтичним псевдонімом.

Сонячний вітер 
Між коштовних розсипів міліардів зірок
На межі двох галактик, що єднаються світлом
На космічних просторах, де ніхто ще не ставив свій крок
Між чужими світами віє сонячний вітер.

Він розвіює хмари галактик й дощами комет
Загоряється небо далеке над чужими містами
Він приносить життя до окраїн незнаних планет
Де сьогоднішні мрії стануть завтра новими шляхами.

Я не знаю, на весь Всесвіт одні ми, чи ні
Може теж чиясь думка долає простори відкриті
Тож нехай ці далекі світи поєднає в собі
І несе звістку Розуму далі теплий, сонячний вітер.

Ельфійка Галадріель,

А наступна мініатюра російської поетеси не дасть нам забути, що слово “комета” означає “волохата зоря”.

      Комета
Косматая звезда,
Спешащая в никуда
Из страшного ниоткуда.
Между прочих овец приблуда,
В златорунные те стада
Налетающая как Ревность –
Волосатая звезда древних!
Марина Цветаева

А наприкінці свого коротенького огладу хочу помістити трохи іронічний вірш Ліни Костенко.
Пісенька про космічного гостя
Достигають яблука ранети.
Рання осінь листя золотить.
Гарний хлопець з іншої планети,
може, завтра в гості залетить.

Діло звичне — міжпланетні мандри.
Усміхнеться, зніме свій шолом.
Скаже: — Там, в сузір’ї Саламандри,
твій коханий бив тобі чолом.

Я спитаю: — Є у вас поети?
Як по-марсіанськи — макогін?
Знаєш, там туманність Андромрди,
Хай не йде так часто на обгін.

Він посидить, трохи відпочине,
цей мій дивний, нетутешній гість.
Планетарно синіми очима
про безмежний космос розповість.

Прийдуть люди з ним погомоніти,
хлібом-сіллю я їх пригощу.
Передам йому для Береніки
білі айстри в крапельках дощу.

Перевірю техніку в ракеті,
розкажу, як звуться журавлі.
Хай посіє в себе на планеті
жменьку слів із нашої землі.

Апарат космічний загуркоче,
пропливе смарагдовий кортеж…
— Добре, я коли-небудь заскочу.
Ти в якій галактиці живеш?

Ліна Костенко